Студентка п’ятого курсу медичного факультету Ольга Оплета – організаторка та співорганізаторка численних волонтерських і доброчинних заходів. Наприкінці минулого року за свою небайдужу позицію та волонтерство вона отримала подяку міського голови Тернополя Сергія Надала, а за підсумками конкурсу «Студент року 2022 ТНМУ» здобула перемогу в номінації «За активну волонтерську діяльність».
– Ольго, що означає для вас перемога в конкурсі «Студент 2022 ТНМУ»?
– Для мене це кількасекундне здивування, кількахвилинна радість, тривале й стабільне відчуття відповідальності, необхідності діяти, картання себе у випадку бездіяльності. Це також свідчення того, що добро повертається сторицею, але лише тоді, коли на це не чекаєш.
Не вважала тоді, під час конкурсу, й досі так не гадаю, що найбільше заслуговую цієї перемоги, хоча б тому, що в цій номінації не може бути переможців. Усі волонтери однаково заслуговують на нагороду. У суспільстві досі багато дискусій, чи волонтерство має бути безкорисливе, чи, навпаки, його потрібно винагороджувати та заохочувати. Правильної відповіді не знаю й я. Звісно, мені приємно, що отримала таку нагороду, вона мотивує.
– Як і коли волонтерська діяльність увійшла у ваше життя?
– Мабуть, ще в школі. Пригадую, як 2014 року сиділи в класі та розтягували мішковиння, плели сітки. Далі з 16-річного віку щоліта долучалася до різних дитячих таборів у ролі аніматора. 2021 року вперше спробувала самостійно організовувати кілька доброчинних зборів. Найбільш активно долучилася до волонтерської діяльності 2022 року.
– В яких волонтерських проєктах брали участь? До створення яких ініціатив доклалися?
– Насамперед зауважу, що мені щастить на добрих людей. Волонтерство – це точно командна справа, тому я вдячна своїм близьким людям за те, що ми змогли зробити наразі й що ще нам вдасться зробити в майбутньому.
Упродовж останніх двох років долучалася до волонтерської роботи в різних організаціях: це вже звичне, але таке потрібне й, на жаль, досі дуже актуальне плетіння маскувальних сіток, сортування гуманітарної допомоги, виготовлення окопних свічок. Найбільше часу провела в БФ «Тернопіль», де разом з друзями займалася сортуванням медикаментів, перевезенням гуманітарної допомоги з Польщі, комплектацією бойових аптечок.
Протягом трьох років також я – учасниця Студентського менторського корпусу ТНМУ, була наставницею як для українських, так і для іноземних студентів. 2022 року у військово-патріотичному козацькому наметовому таборі «Волинсько-Подільська Січ» упродовж двох заїздів перебувала в ролі інструктора-медика та виховника. Протягом кількох років була в ролі аніматора та допомагала в організації денних літніх таборів і благодійного ярмарку при одній з церков Тернополя. Разом зі своїм танцювальним колективом збирали гроші для ЗСУ, імпровізуючи просто неба. Брала участь як лектор у деяких онлайн-проєктах, які організували студенти ТНМУ. Долучилася до акції «Малюнки для воїнів», до арт-заходу з розмальовування футболок для збору коштів на ЗСУ. Волонтерила на виборах Студентського парламенту, на виборах представників до вченої ради ТНМУ 2022 року.
Доклалася до створення таких ініціатив: «Вечірній кінопоказ» зі збором коштів для ЗСУ, «Диванний розпродаж 2.0» з тією ж метою, акції «Малюй для тваринок» (збір коштів для ГО «Ноїв ковчег»), «Я з тобою» (написання листів, створення малюнків для підтримки дітей з інвалідністю чи сімей, які їх виховують), яку ініціювала голова ГО «РУХ – ЖИТТЯ БЕЗ МЕЖ» Олена Коваль, навчального тренінгу «Як зберегти здорове серце під час війни?» спільно з науковим гуртком «Cardioteam (Здорове серце України)». Організовувала й онлайн-лекції з Ольгою Грош «Що таке кар’єра? Які компетенції потрібно розвивати». Допомагала з організацією проєктів від СП ТНМУ: збору медикаментів для українських військових, збору коштів для бойових медиків, проєкту «Таємний Санта» та збору новорічних подарунків для військовослужбовців, збору на акумулятори для радіостанцій Motorola (спільний збір СП ТНМУ і БО «БФ «ВШ – ДРУГИЙ ФРОНТ»). До слова, перші мої спроби наукової діяльності були на тему волонтерства.
– Який волонтерський проєкт особисто для вас став найбільш пам’ятним?
– Складно виокремити якийсь один проєкт, адже більшість з них пов’язуються з певними приємними спогадами та цінним досвідом. Та все ж, мабуть, найбільш пам’ятним для мене є проєкт «Малюй для тваринок». Він був одним з перших моїх волонтерських проєктів, хотілося вкласти в нього душу. Мене дуже зворушує все, що стосується допомоги тваринам, особливо після того, як моя сім’я прихистила в домі собаку. Хочу вірити, що зможу зробити більше для наших менших друзів.
– Окрім волонтерства, до яких ще напрямків університетської роботи долучаєтеся?
– Громадська та наукова діяльність, організація дозвілля, зокрема, допомагала цьогоріч в організації спортивних змагань. На першому курсі, ще до карантину, була учасницею Творчого колективу, ще з кількома талановитими людьми ми виступали на благодійному балі.
– Як вам вдається поєднувати навчання й активну позанавчальну діяльність? Маєте секрети власного тайм-менеджменту?
– Насправді не знаю. Не завжди вдається. Просто інколи потрібно вирішувати, що на дану мить важливіше, корисніше чи цікавіше. Але з тайм-менеджментом у мене не дуже добрі справи.
– Навчатися в медичному виші важко. Погоджуєтеся з цією думкою?
– Радше ні, ніж так. Звісно, навчатися нелегко, але дратують ці стереотипи, що важко студентам лише в медичному виші, в будь-якому іншому начебто дозволено не сильно напружуватися. Нам потрібні добрі фахівці в усіх сферах, не лише в медицині, хоч я також погоджуюся з тим, що не завжди те, наскільки хороший спеціаліст, залежить лише від його навчання у виші.
– Пригадуєте, коли щойно прийшли на перший курс, що в нашому університеті вас вразило найбільше?
– Приємно здивувала можливість спробувати себе в різних видах позанавчальної діяльності й те, що справді багато наших студентів залучені до різних активностей. Старші колеги закликали першокурсників бути активними з першого ж місяця навчання. І мали рацію.
– Які поради дали б ви майбутнім першокурсникам, опираючись на власний досвід?
– Дружити зі своїми одногрупниками, приєднуватися до спільних поїздок, не брати близько до серця невдачі, не бути байдужим. Пам’ятати, що студентські роки – це не лише про навчання та що часто (хоча й не завжди) молодь – рушій змін. Використовуйте свою молодість, як забажаєте: досліджуйте, знайомтеся, розвивайтеся, помиляйтеся, пробуйте знову. Можливостей багато, користайтеся з них.
– Коли зрозуміли, що медицина – саме той напрямок, що вам потрібен?
– У старших класах школи зрозуміла, що мені подобається медицина, але відкидала від себе такі думки, усвідомлюючи, що це нелегкий шлях. Уже навіть склавши іспити, продовжувала вагатися. Не знаю, що саме підштовхнуло мене, але вступила в медичний виш і не пошкодувала.
– Чому обрали для навчання ТНМУ?
– Зізнаюся, спершу хотіла вступати в університет в іншому місті, але зважила всі плюси/мінуси, дослухалася до порад тата й обрала саме ТНМУ.
– Чи вже визначилися зі спеціальністю?
– Десь для себе розумію, що мені більше до душі, але конкретної однієї спеціальності ще не обрала. Принаймні ділитися цим ще не готова.
– Що найважливіше дав вам Тернопільський національний медичний університет ім. Івана Горбачевського?
– Людей. І досвід.
– Що вас надихає у житті?
– Мої близькі, їхня підтримка та віра. Надихають книги, добрі вчинки інших, музика, танці. Надихає процес роботи, навіть більше, ніж сам результат.
– Що допомагає віднайти сили в моменти виснаження? Особливо нині, в час повномасштабної війни, де черпаєте оптимізм?
– Сон, цифровий детокс і, якщо є можливість, час на природі, наодинці. Ідеально, якщо десь серед гір, але це можливо вкрай рідко. Оптимізм черпаю від часу, проведеного з моїм собакою. Це мій маленький пухнастий антистрес.
– Як вплинула на ваше життя війна? Чи змінила вона вашу свідомість?
– Гадаю, що змінила. І часто помічаю щось схоже в людей навколо. Довелося швидше дорослішати. Частіше сумую, але більше радію дрібницям. Цінності стали іншими. Плани на далеке майбутнє не складаю. Розумію, що потрібно жити теперішнім, бо не знаю, як складеться життя далі. Відчуваю дедалі більше відповідальності за те, що роблю чи не роблю.
– Якщо б мали можливість володіти якоюсь суперсилою, що хотіли б обрати? Чому?
– Хотіла б вміти телепортуватися або зупиняти час. Або й те, й інше. От і весь секрет тайм-менеджменту. І я змогла б багато чим допомогти, мені здається як військовим, так і цивільним.
– Про що зараз мрієте найбільше?
– Напевне, як і всі: мрію про мир і перемогу, про те, щоб усі полонені повернулися додому, щоб усі поранені одужали, щоб зранені душі зцілилися, щоб ми забули жах війни та щоб нарешті зажили щасливо, без суперечностей та іншого зла. І щоб росія зникла.
– Ваші побажання всім студентам і викладачам ТНМУ.
– Бажаю не бути байдужими, долучатися до волонтерських ініціатив, до зборів. І, звичайно, бажаю витривалості, сміливості, рішучості та спокою в родинах і у серцях.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА